Тиха радість руху

Я не почав шукати перемоги. Я почав слухати.

На ранкових приливах берега Нової Зеландії я був просто початківцем — кидавши лески у синю воду, не знаючи чому. Вудки були важкими, але не з амбіцією, а з спокоєм. Кожен кидань був не про вилов, а про зв’язок — з ритмом хвиль, що не мали назви.

Бюджет Не Був Моїм Ворогом

Я навчився ловити руками, а не гаманцем. Щоденна межа: п’ятдесят центів за годину. Не через страх втрати — а через ціну присутності. Океан не нагороджує шум; він нагороджує увагу.

Смерть Не Є Машиной

Їх називали гембленгом. Я називаю це поезією.

Коли прилив звернувся наперед і чайки скричали над кам’яними як барабани — я не гонявся за великою перемогою. Я спостеригав за маленькими узорами: один ряд, що простягся через пустий час, ловлячи не рибу — а час.

Вiд Початкiвця до Архiвiста

Три правила змІнили мене: Перше — чекай довше, нiж кидай. Друге — грай маленькими ставками поки спокІй не стане домом. Третє — залишай, коли почув повний.

Я заробив вiсемсот доларiв однажды — не через випадок — а через пам’ять того, чому я почав.

Ритуал У Очiкуваннi

Це не ловляння як розвага. Це ловляння як належнiсть. Кожного ранку на цих берегах став священною паузою — ритуалом миж дихань, тихою танцем із соллю й вiтром, запрошенням дивуватися без драми.