Я зробив гру, що плаче о 3 годині — і вилікував мене

Я не мав на мету заробити грош. Я був один у своїй квартирі у Сан-Франциско, слухаючи, як хвиля б’ється об вікно, питаючись: чи світ залишився й для тебе.

Моя мати співала кантонські колискові. Мій батько писав сервери в Силіконовому долі — він вважав: системи мають бути справедливими, а не швидкими. Коли я не мг спати, я почав створити гру з риболовства: риба клює лише тодитьки тихий.

Перша злова була тишою

У цих годин між двома й чотирма ранком я програмував RTP так високо, що це нагадало молитву. Не RNG-маніпуляцїя — лише ритм. Кожен кид — це подих мiж двома свiтами: одним шуму, іншим тишем.

Гак був твоїм побиттям

Я назвав його Fishing Key. Не тому що давав призи — а тому що запитував: «Чи ти колись чувствував цей момент, коли все зупиняється?» Риба зупиняється разом із тобою. І в цьому паузi — ти пам’яташ своє імя знову.

Вони не клюють бо вони пошкодженi

Не алгоритми що контролюють гравцiв. Не дропс луту чи спин-колеса. Лише свiтло на водi — такий сяйв, що пам’ятає як тиш могло триматим простор для сум.

Що ми справдi шукли — це спокойство

Я не хотiв слaви. Я хотiв чувствуватим себе побаченим чимось що не спов’бає назад. Тож я зробив океан реагуватим — не клеками чи монетами — а тишем, що ехо як голос моєї матерi о вечорi.

Якщо тоб i колись сидиш безсонний о 3 годинi й думаєш: чи щось має значення… то можливо ця гра вже спала тебе так само.